Нестандартний урок української мови

[vc_row][vc_column][vc_column_text css_animation=”none”]

Згадуючи літо, один із перших вересневих уроків української мови в 11-А класі (учитель Шрамко Л.М.) було присвячено темі «Море». Пов’язали з ним матеріал, який треба було опрацьовувати, читаючи цитати та вірші, спостерігали, якою постає ця стихія в уяві митців, з чим асоціюється, які думки викликає. Розглядали мушлі, зокрема й чудернацької, незвичної форми, вітрильник, зроблений з них та вслухались у звуки прибою, в які вплітаються крики галасливих чайок.

Наприкінці учням запропонували написати мініатюру, в якій би відобразилися вже власні відчуття та думки кожного, пов’язані з морем. Ось одна з таких робіт, яку написала Маргарита Разуменко (11-А клас).

Настрої Моря

Море… Воно буває примхливо-непостійним чи навпаки замріяно-спокійним. А як чудово дивитися на бурхливі хвилі! Коли велика громада води велично й високо здіймається вгору, на мить ніби завмирає з білим гребінчиком піни на вершині, а потім, розбризкуючи краплі-самоцвіти, з гуркотом спадає вниз, з силою вдаряючись у берег і скелі, – перехоплює подих. Що це? Море лютує, радіє чи сміється? Воно ніби грає, випускаючи на волю свою силу, показуючи одночасно велич і нестримність. Та, буває, море сумує. Припиняється тоді барвиста вистава крапель, що виблискують на сонці. Хвильки майже непомітні. Вода заспокоюється, перетворюючись на чисте дзеркало. О, які таємниці душі воно може розкрити… Море бачило безліч потаємних куточків різних людських сердець. Можна довго слухати, як шепоче морська вода, заспокоюючи, втішаючи, зачаровуючи. Море – це калейдоскоп почуттів та емоцій.

[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row][vc_row][vc_column][vc_single_image image=”1507″ img_size=”full” alignment=”center” onclick=”link_image”][/vc_column][/vc_row]

Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram
Share on whatsapp
WhatsApp
Share on twitter
Twitter
Share on email
Email
Пролистать наверх