Тривалий режим «наздоганяю» руйнує дитячу самооцінку
Обставини, в яких опинились учасники освітнього процесу в Україні, чудово характеризує фраза: «Хочеш залишитися на місці — крокуй. Хочеш досягти чогось і випередити когось — біжи». Українці не можуть залишатися на місці — ні дорослі, ні діти, ми в постійному русі. Крокуємо, щоб наздоганяти освітні втрати. А коли хочемо досягти більшого — невпинно біжимо вперед.
Відчуття, що навчальне навантаження постійно зростає й накопичується багато невиконаних завдань, тисне на дитину. Це повільно, але невпинно підточує її ментальне здоров’я та самооцінку. До того ж перевантаженому дитячому мозку легше сказати «Не хочу, не можу, навіщо мені це все?» І не через лінь! Лобні долі мозку, які відповідають за самоорганізацію, контроль і мотивацію, за ось це «можу» — дозрівають лише в 22–23 роки. Це зрілий вік, в якому людина зможе самостійно себе мотивувати та самостійно регулювати поведінку, контролювати весь процес. Тож фраза «Вчись, тобі треба наздоганяти програму» не допоможе. Натомість дорослим варто обговорити з дитиною тему «Куди ми йдемо». Адже школяреві необхідно розуміти кінцеву мету. Потрібне усвідомлення, «для чого мені все це».
Червоні прапорці, які вказують, що
самооцінка дитини падає
- Вербальні прояви — відмова, негативне налаштування на процес. Фрази «Я, мабуть, не зможу», «Це дуже важко для мене», «Таке мені не вдасться».
- Відмова робити уроки.
- Невміння приймати компліменти. Наприклад, ви за щось похвалили дитину, а вона каже: «Ой ні, це мені вдалося випадково», «Та тут мені ще багато працювати».
- Часті стани пригніченого настрою.
- Страх братися за щось нове, навіть коли діяльність зацікавила.
- Небажання презентувати чи показати комусь виконану роботу, бо є страх негативної оцінки.
І це ще не всі аспекти «темної сторони» надолуження освітніх втрат із точки зору психології. Коли дитина тривалий час живе в режимі «мені треба наздоганяти», це може призвести до низки неприємних і навіть небезпечних станів:
- підвищена тривожність,
- зниження самооцінки,
- порушення сну та апетиту,
- відмова від комунікації,
- відмова від звичних речей, які раніше приносили задоволення,
- апатія до навчання.
Ви можете помітити фізичні ознаки того, що дитина в стресі: гризе нігті, ручку чи олівець під час навчання, теліпає ніжкою. Інколи трапляються й критичні моменти через надмірний тиск і неможливість впоратись із кількістю завдань. Наприклад, це може бути мастурбування під час уроку (кейс, взятий із власного досвіду). І йдеться не про сексуальний характер чи підтекст, а про спосіб заспокоєння.
-
Яка наша велика мета? Створюємо план дій і
формуємо розкладА ось маючи конкретний план дій, із підтримкою дорослого дитині легше втілювати навіть великий план. Це стосується і навчання, і інших сфер життя. Дитина бачить, що перші маленькі кроки вдалися, а значить, можна рухатися далі. Нічого на неї не тисне, усе зрозуміло і просто. Ця проста методика ефективно працює і з дорослими — маючи план, розбитий на дрібні підпункти, легше зрозуміти, куди ти рухаєшся та з якою швидкістю.
Як може виглядати план дій:
- озвучуємо в розмові з дитиною велику мету. Можна її намалювати на ватмані кольоровими маркерами;
- розбиваємо цю мету на маленькі кроки — дії;
- продумуємо разом та озвучуємо, що можна робити щодня для досягнення нашої великої мети.
Рекомендую сісти разом із дитиною і ретельно прописати в симпатичному блокноті режим дня. Коли дитина продивляється записи, в яких є чітка послідовність, що треба робити протягом цієї доби, стає спокійнішою та сконцентрованішою. Усе зрозуміло та передбачувано. Рутинні справи, які повторюються, активізують долі мозку, які відповідають за «можу» та «хочу». Дитина отримує опору. Її мозок не витрачає додаткову енергію, щоб спланувати й далі зробити щось, адже все визначено заздалегідь.
Для менших дітей можна придбати мапу з розкладом на кожен день і заповнювати комірки. Старші діти можуть працювати у красивому щоденнику-планувальнику або Google-календарі – підлітки обожнюють диджитал-інструменти. Спершу батьки скептично ставляться до такої простої поради, але результати часто перевершують сподівання.
Три кроки, щоб подолання академічних втрат
було для дитини комфортним
Багато в чому комфортне із психологічної точки зору подолання освітніх втрат залежить від батьків і вчителів — саме дорослі дають дітям установку «треба наздоганяти». Так, ми маємо значні освітні втрати, а тому адаптуємо навчальні матеріали, придумуємо освітні лайфхаки для оптимізації освітнього процесу в надскладних умовах. Але тримаймо в пам’яті, що у стресових і тривожних ситуаціях діти завжди орієнтуються на дорослих. Це стосується і академічної частини. Що ми можемо зробити просто зараз — розробити план, який комфортизує період надолуження освітніх втрат дитиною.
Крок 1. Створюємо безпечне середовище
Для того щоб дитина комфортно почувалася в умовах поспішання-підганяння, потрібно створити безпечне освітнє середовище. У стресі дитина не навчається. Не можемо говорити про якісь академічні навички та знання чи надолуження академічних втрат, якщо немає безпечного середовища. Що ж це може бути?
