Тривалий режим «мені треба наздоганяти» руйнує мотивацію дитини

Тривалий режим «наздоганяю» руйнує дитячу самооцінку

Обставини, в яких опинились учасники освітнього процесу в Україні, чудово характеризує фраза: «Хочеш залишитися на місці — крокуй. Хочеш досягти чогось і випередити когось — біжи». Українці не можуть залишатися на місці — ні дорослі, ні діти, ми в постійному русі. Крокуємо, щоб наздоганяти освітні втрати. А коли хочемо досягти більшого — невпинно біжимо вперед.

Відчуття, що навчальне навантаження постійно зростає й накопичується багато невиконаних завдань, тисне на дитину. Це повільно, але невпинно підточує її ментальне здоров’я та самооцінку. До того ж перевантаженому дитячому мозку легше сказати «Не хочу, не можу, навіщо мені це все?» І не через лінь! Лобні долі мозку, які відповідають за самоорганізацію, контроль і мотивацію, за ось це «можу» — дозрівають лише в 22–23 роки. Це зрілий вік, в якому людина зможе самостійно себе мотивувати та самостійно регулювати поведінку, контролювати весь процес. Тож фраза «Вчись, тобі треба наздоганяти програму» не допоможе. Натомість дорослим варто обговорити з дитиною тему «Куди ми йдемо». Адже школяреві необхідно розуміти кінцеву мету. Потрібне усвідомлення, «для чого мені все це».

Червоні прапорці, які вказують, що
самооцінка дитини падає

• Вербальні прояви — відмова, негативне налаштування на процес. Фрази «Я, мабуть, не зможу», «Це дуже важко для мене», «Таке мені не вдасться».
• Відмова робити уроки.
• Невміння приймати компліменти. Наприклад, ви за щось похвалили дитину, а вона каже: «Ой ні, це мені вдалося випадково», «Та тут мені ще багато працювати».
• Часті стани пригніченого настрою.
• Страх братися за щось нове, навіть коли діяльність зацікавила.
• Небажання презентувати чи показати комусь виконану роботу, бо є страх негативної оцінки.
• 
  

  І це ще не всі аспекти «темної сторони» надолуження освітніх втрат із точки зору психології. Коли дитина тривалий час живе в режимі «мені треба наздоганяти», це може призвести до низки неприємних і навіть небезпечних станів:

  • підвищена тривожність,
  • зниження самооцінки,
  • порушення сну та апетиту,
  • відмова від комунікації,
  • відмова від звичних речей, які раніше приносили задоволення,
  • апатія до навчання.

  Ви можете помітити фізичні ознаки того, що дитина в стресі: гризе нігті, ручку чи олівець під час навчання, теліпає ніжкою. Інколи трапляються й критичні моменти через надмірний тиск і неможливість впоратись із кількістю завдань. Наприклад, це може бути мастурбування під час уроку (кейс, взятий із власного досвіду). І йдеться не про сексуальний характер чи підтекст, а про спосіб заспокоєння.

• Яка наша велика мета? Створюємо план дій і
  формуємо розклад

  А ось маючи конкретний план дій, із підтримкою дорослого дитині легше втілювати навіть великий план. Це стосується і навчання, і інших сфер життя. Дитина бачить, що перші маленькі кроки вдалися, а значить, можна рухатися далі. Нічого на неї не тисне, усе зрозуміло і просто. Ця проста методика ефективно працює і з дорослими — маючи план, розбитий на дрібні підпункти, легше зрозуміти, куди ти рухаєшся та з якою швидкістю.

  Як може виглядати план дій:

• озвучуємо в розмові з дитиною велику мету. Можна її намалювати на ватмані кольоровими маркерами;
• розбиваємо цю мету на маленькі кроки — дії;
• продумуємо разом та озвучуємо, що можна робити щодня для досягнення нашої великої мети.