| ОГОЛОШЕННЯ! Щодо прийому дітей до першого класу. |
КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ ПЕРШОКЛАСНИКА
Прихід до школи є переломним моментом у житті дитини. Адже від-бувається перехід до нового способу життя і умов діяльності, нового по-ложення в суспільстві, нових взаємин як з дорослими, так і з однолітками. Треба врахувати, що відмінна риса положення школяра полягає в тому, що навчання є відтепер для нього обов’язковою діяльністю. І дитина повинна знати, що за неї вона несе відповідальність перед учителем, школою, сім’єю. Відомо, що якість навчальної роботи школяра оціню¬ється вчителем, і ця оцінка впливає на ставлення до нього оточуючих: батьків, однокласників.
Безумовно, всі діти зазнають труднощів при адаптації до нових умов навчання і виховання. Треба врахувати, що навчання в школі може викликати деякий дискомфорт для психічного здоров’я школяра. Це пов’язано, по-перше, з певними стресовими станами, яким підда¬ється школяр (залежно від індивідуальних особливостей це можуть бути: постійні критичні зауваження на адресу дитини, що викликають страх приниження; обмеження в часі, що приводить до страху не встигнути ви¬конати завдання у відведений час тощо). По-друге, з великою кількістю інформації, що пропонують переробити школяреві (часто не з огляду на його вікові та індивідуальні особливості). По-третє, нераціональна організація виконання домашнього завдання вдома (дитина не встигає відпочити, відновити сили, внаслідок чого виникає постійний стан втоми і загальмованості). Таким чином, діти напружені як психологічно (неви¬значеність, тривога, відчуття дискомфорту та ін.), так і фізично (новий режим дня, підвищені навантаження та ін.). Це часто приводить до пев¬них наслідків, що у першу чергу позначається на процесі навчання. Тому в цей період від батьків потрібна певна як моральна, так і психологічна підтримка в процесі адаптації.
Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, що саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи. Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію:
— своєчасність переходу від гри до навчання;
— відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілку¬вання з однолітками; — правильне виховання в сім’ї;
— усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного зна¬чення навчання в школі;
— у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;
— у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчан¬ня, при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть у подоланні цих труднощів.
Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання? Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам’ятати на¬ступні правила:
1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 1 — 1,5 години з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дити¬на працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується. а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час ви¬конання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитивна мотивація.
2. Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків — підтри¬мувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завдання «розхолоджує» дитину, а швидке — створює нервозну обстановку, і служить причиною швидкого стомлення).
3. Часто школярам потрібна не стільки допомога з якому-небудь пред-мета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога. 4. При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так, щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий пови¬нен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійно виявити і виправити свою помилку.
У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуть «нашкодити» дитині при адаптації до школи:
— У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!». Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється. У цьому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштуватися під темп роботи дитини.
— Якщо у сім’ї по відношенні до когось із членів сім’ї використову¬ється агресивно-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покараною і об¬раженою.
— Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утри¬матися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині.
— У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, яка у всьому невдоволенні батьків бачить свою провину. Б. С. Волков виробив загальну стратегію поводження батьків з метою до¬помоги дітям для їх більш успішного навчання. Для цього батьки повинні:
— встановив стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, тур¬ботою та любов’ю;
— вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успіш¬ність своїх дій;
— спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додаткових завдань;
— контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьків¬ської уваги);
— підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги, обговорювати різні інтелектуальні та пізнавальні проблеми;
— уміти вислухувати дітей, подавати приклад доброзичливого спілку¬вання.
Психологічна напруженість проходить через півтора-два місяці. Якщо дорослий, який перебуває поруч, спокійно і планомірно здійснює ре¬жимні моменти, надає правильну, у тому числі й психологічну, допомогу дитині, то її напруженість падає. А зняття психічної напруги стабілізує й фізичний стан дитини. Вона уникає перевантажень, стомлення, зни¬ження працездатності. Крім того, прагнення до позитивних взаємин з дорослими організовує поводження дитини: вона зважає на їхні думки та оцінки, намагається виконувати правила поведінки.
ГОТУЄМОСЯ В ПЕРШОКЛАСНИКИ
Готовність дитини до школи не є прос¬тим показником, тоб¬то таким, коли можна сказати — вона є або її немає. Готовність до школи вбирає в себе усі ті ре¬зультати, до яких ви прагнули рік за роком усі 6—7 років, і день у день, виховуючи сина чи доню, створю¬вали умови для їх всебічного розвитку.
Спеціалісти-психологи на перше місце ставлять моти¬ваційну готовність до навчання. Тобто, коли дитина має правильне уявлення про школу і її вимоги: «Мені вже 7 років, я хочу йти до школи, щоб вивчитись добре пра¬цювати, стати лікарем, модельєром, конструктором», — говорить дитина.
Іноді в дітей не зовсім правильна мотивація: «У школі краще, ніж у садочку, — каже дитина, — там не треба спати». «У школі є перерва, можна виходити в коридор і бігати». Діти з таким уявленням про школу зустрінуть¬ся з непередбачуваними труднощами і вже за кілька днів, якщо вдома і в школі не надати їм відповідної до¬помоги і підтримки, скажуть, що вони до школи не хо¬чуть. А є й такі, котрі наче й знають про вимоги до шко¬ляра і водночас бояться, непокояться: «У школі дуже важко, я не знаю, чи хочу йти до школи, якось страш¬но…». Так! Діти теж потребують поради психолога.
Але ж і знання не в усіх майбутніх першокласників однакові. А зараз ста¬ли звичними вступні співбесіди. У деяких школах це навіть щось на зразок іспи¬ту: не складеш — не зарахують!
Звичайно, за рів¬нем знань діти різ¬няться. Зрозуміло, чим більше дитина знає, тим впевненіше почувається в школі. Але іноді і в малих «вундеркіндів» вини¬кають труднощі — діти не завжди вмі¬ють чітко висловити свою думку, вчасно відреагувати на запи¬тання, відстояти свою позицію. Цьому ще доведеться вчитись і вчитись… тому не варто розділяти дітей на «розумних» і «не дуже», влаштовуючи екзамен дошкільнятам. Інша річ, коли вчителі й спеціалісти хочуть краще познайомитись, поспілкуватись з майбутніми учнями. Цього не варто боятися.
Отже, виходить, що деякі майбутні проблеми, з якими зіткнулися сьогоднішні дошкільнята восени, можна прогнозувати?
Так! Це можна передбачити. Наприклад, тип темпера¬менту дитини безпосередньо пов’язаний з тим, яким уч¬нем вона стане. У жвавих, життєрадісних, рухливих сангвініків часто проблеми з тим, що вони непосидючі. Від уповільнених флегматиків не можна вимагати швид¬кого залучення до процесу роботи. Меланхоліки — швидко втомлюються, а холерики — непослухи і забіяки. Це загалом. А якщо брати конкретну дитину — тут низка проблем, з приводу яких варто порадитись. Тому батькам важливо знати темперамент своєї дитини хоча б і для того, щоб знайти ключ до її поведінки, а іноді й пояснити вчителеві, чому дитина саме така.
Нерідко батьки опиняються в такій ситуації, що дово¬диться відстоювати особистість своєї дитини перед авторитарною позицією вчителя. На чиєму боці тоді пси¬холог?
Психолог завжди на боці дитини. Дитина — не пога¬на і не хороша, вона така, якою є. І ще. Не можна порівнювати дітей з іншими дітьми. Слід порівнювати дитину з нею ж, але днем, місяцем, роком раніше. Як вона змінилась, чого досягла? А любов батьківська — це душевна, а не розумова категорія. Вона повинна зігрівати й захищати дитя усе життя, давати силу, підтримувати у важку хвилину…
Звичайно, не лише радість, а й почуття великої гордості охоплює ваших донечку чи сина, коли ви разом ку¬пуєте і приносите додому шкільні речі. Дитина хоче поділитися своєю радістю з бабусею, діду сем, з дітьми у дворі чи в сад¬ку. Таке емоційне піднесення треба підкріпити уважним ознайомленням з кожною річчю, дослідити з май¬бутнім учнем її призначен¬ня, де вона зберігатиметься вдома, в ті дні, коли її не треба нести до школи (на столі, у шухляді), і як розміс¬титься у ранці, в портфелі? Як чистити і прасувати шкільну форму? Як вішати на плічки у шафу?
Спеціально повправляйтеся з дитиною у складанні речей до ранця. Це може бути вашим щоденним заняттям протягом тижня — перед вечірньою казкою. Щоб уникнути одноманітності, заняття може проводитися як гра «Збери до школи ра¬нець».
